Саме ця теза, а ще душевність, жіночність, простота та професіоналізм найбільше характеризує першу героїню нашої нової рубрики #особистістьфахівця. Скромна, вишукана, натхненна, готова прийти на допомогу вдень і вночі, любляча свою сім’ю та рідну країну Лариса Верещук, член європейської та української асоціацій кардіологів, обласний терапевт Департаменту цивільного захисту та охорони здоров’я населення РОДА, медичний директор з терапії та лікар-кардіолог КП "РОКЛ ім. Ю. Семенюка"
Вітання, Ларисо Леонідівно, розкажіть, будь ласка, коли і де народилися?
Як і багато поколінь нашої родини, я корінна жителька села Бармаки Рівненського району Рівненської області. Народилася у простій сім’ї люблячих добрих працьовитих українців – Леоніда Федоровича та Раїси Петрівни Кустинців.
Як пройшло Ваше дитинство? Чим запам‘яталося?
Дитинство було хороше, гарні дитячі спогади про поїздки та відпочинок на Чорному та Азовському морях.
У мене була бабця – Олександра Андріївна, яка нас із сестрою дуже любила. Вона була вдовою. У 1944 році вийшла заміж, і у цьому ж році залишилася сама – чоловік загинув на фронті. Мій тато ріс сиротою, а бабця все життя присвятила батьку, а згодом усім нам – його сім’ї. Часи були непрості – тож усі розуміли, якою важливою є щоденна кропітка праця, тому із раннього дитинства і нас з сестричкою привчали до праці та прививали бажання працювати, а дисципліна в усьому – то було святе. Ось так це бажання працювати супроводжує мене у житті, я ж, у свою чергу, любов до праці намагаюся передати своїм дітям.
Ким мріяли стати у дитинстві?
Лікарем (сміється). Це взагалі цікава історія… У нас велика родина, у тому числі за кордоном. Якось, коли мені було 7 років, мене взяли в гості до родичів у Польщі. Я тоді побачила зовсім інший світ. Дитину з радянської України щедро пригощали усіма можливими смаколиками, помаранчами, цукерками. Родичі несли все, що тільки можна, я ж – на їх радість та захоплення – намагалася скуштувати усі подаровані ласощі і на третій день таких гостин потрапила в госпіталь у м. Ольштин. Саме з того часу медицина заполонила мій мозок, і вже тоді я точно знала, що стану лікарем. Чудово пам’ятаю той момент, а запах тієї лікарні досі живе у моїх спогадах.
Розкажіть про професійний медичний шлях від дитячої мрії до фахового лікаря та управлінця?
Із 1985 до 1988 року навчалася у Рівненському медичному училищі. Була дуже наполегливою та системно працювала, щоб отримати гарні знання, завершити навчання із червоним дипломом та вступити до медичного інституту в Тернополі. Саме цей заклад обрала, будучи там на екскурсії з одногрупниками медичного училища. Мене захопила матеріальна база кафедри анатомії – було багато муляжів, скульптур, стільки всього цікавого та нового – захотілося й собі усе пізнати та детально вивчити. Крім того, Тернопіль був найближчим до Рівного містом, де можна було здобути вищу медичну освіту. Тому мої щасливі студентські роки пройшли саме у цьому затишному проєвропейському україномовному красивому й натхненному місті.
Інтернатуру проходила частково в обласній, але в основному в міській лікарні в Рівному. Пощастило мені з учителями та наставниками у цей час. Пригадую завідуючого відділення загальної терапії ЦМЛ Йосипа Андрійовича Галая, котрий нас так вчив, що міг поставити пацієнта за метрів п’ять і сказати: «А тепер кажи діагноз». Відразу після інституту це важко зробити, але саме це навчило мене мислити. Тепер і я увесь свій досвід намагаюся передати нашим інтернам. Зараз розумію, що цей діагноз було легко поставити, бо синій задиханий пацієнт – це хронічне легеневе серце, але на той час це було дуже важко. Та наставник водив нас за собою, все розповідав, прививав бажання працювати. Ось так два роки я і ходила за лікарем Галаєм, будучи молодою мамою.
Першим місцем роботи став Рівненський обласний лікувально-діагностичний центр на чолі із Віктором Поліщуком. Саме тут я полюбила кардіологію, стала її більше розуміти, пройшла курси спеціалізації у Києві, потім були ще не одні курси підвищення кваліфікації, намагалася не пропускати жодне навчання, займалася самонавчанням. Колектив діагностичного центру був молодий, хороший, всі хотіли вчитися і вчилися. Щирі відверті колеги завжди були готові прийти на допомогу. Тут завжди відчувала плече підтримки.
Далі я почала працювати у відділенні серцево-судинної хірургії лікарем-кардіологом на одну четверту ставки, але зранку до ночі і маючи вже двох дітей. Щиро вдячна Олексію Олексійовичу Гучу за людську мудрість, професійні настанови, свій особистий приклад. Паралельно вела цілу палату пацієнтів у кардіологічному відділенні. Дякую Ганні Василівні Пиж, Ніні Василівні Люлько, до яких часто зверталася за консультаціями. Був період, коли до цієї роботи ще додавався прийом пацієнтів у поліклініці, 60 чоловік кожного дня. Але саме завдяки такому режиму я здобула безцінний досвід.
У 2005 році була призначена обласним позаштатним кардіологом. Довелося вчитися новій професії, на яку ніхто спеціально не вчить. Під моїм патронатом перебували всі кардіологи та всі кардіологічні відділення районів. До основної роботи додалися виїзди у райони, наради в управлінні охорони здоров’я області та міністерстві, колегії та виступи на них.
У 2009 році очолила кардіологічний центр. Тут працюю й зараз. За всі ці роки роботи допомога пацієнтам із хворобами системи кровообігу, в тому числі з гострим коронарним синдромом, була налагоджена та відповідає європейським стандартам. І ми, звісно, продовжуємо рухатися вперед і вдосконалюватися на кожному кроці.
Медичним директором з терапії Рівненської обласної клінічної лікарні імені Юрія Семенюка стала 15 лютого 2021 року.
Що найбільше подобається у своїй роботі?
Найбільше подобається допомагати людям. Я завжди кажу своїм пацієнтам: «Коли вам краще, коли ви себе гарно почуваєте, то і нам, лікарям, краще. І спокійніше».
Що не подобається? Що викликає труднощі?
Не подобається зухвалість, самовпевненість, наглість. Викликає труднощі небажання допомагати, на яке медичний працівник, тим паче лікар, не має права. Бо покликання людей медицини – допомагати. У мене, як наставника та керівника, немає таких слів, як-от: «не буду, не хочу, в мене не виходить». Якщо ти вибрав цю професію, ти маєш допомагати людям, і від того, як ти це зробиш, залежить життя людини, яке є найбільшою цінністю. Сьогодні, у час воєнних дій на території нашої рідної країни, ми як ніколи раніше розуміємо: цінніше за життя і мир немає нічого на землі. Все інше тепер втрачає свою актуальність.
Лікарська справа чи адміністративна робота?
Тепер я не бачу одного без іншого. Тим більше, коли є команда. Команда колег-лікарів та колег-управлінців, яка спільними зусиллями працює на результат.
Кілька слів про обласну лікарню зараз?
Найбільший найпотужніший найкращий медичний колектив, який є у Рівненській області. Команда керівників-професіоналів, котрі настільки хочуть покращити роботу цієї лікарні, від результатів якої залежить якість і доступність медичної допомоги, що це надихає й спонукає робити все від тебе залежне і навіть більше, щоб ми разом таки досягли усіх поставлених цілей та завдань.
Які плани, цілі, задуми?
Хочеться зробити так, щоб це була сучасна нова лікарня, із хорошим обладнанням, щоб були наявні усі медикаменти та розхідний матеріал, щоб усі працівники отримували гідну заробітну плату, але найперше хочеться, щоб був мир і спокій, щоб не було поранених, не було чути повітряних тривог, щоб не гинули й не страждали люди.
Що саме Вам дарує натхнення?
Звісно, найперше – це сім’я. Час у колі рідних людей. А ще я дуже люблю воду, річки, озера… Люблю просто десь на самоті поблукати у лісі (зараз, на жаль, не можна), помилуватися красою природи. Люблю подорожувати. У багатьох країнах світу вдалося мені побувати. Десь із робочим візитом, десь під час відпустки з сім’єю. Можна сказати, що побачила трішки світу, познайомилася із багатьма цікавими людьми. Саме це, певно, і дає силу, дарує натхнення. Але чим більше бачиш, тим більше цінуєш ту землю, де ти народився й живеш.
Розкажіть трішки про свою сім‘ю?
Із чоловіком познайомилася ще у школі. Він принциповий, порядний, надійний, грамотний, працьовитий, людина, яка любить у всьому порядок, господар, найкращий чоловік, тато, дідусь, з яким крокуємо разом вже 31 рік.
Маємо двох донечок. Старша закінчила Одеську юридичну академію з відзнакою, заміжня, зараз у декретній відпустці виховує нашу гарну й розумну онучку Софійку. Молодша донечка не одружена, закінчує Ужгородський медичний університет, проходить інтернатуру у нашій лікарні, планує іти маминим шляхом – шляхом лікаря-кардіолога. Все, чим я можу з нею як із колегою поділитися, що так довго у свій час збирала докупки, можу з легкістю передати доньці. Але найголовніше те, що їй подобається усе, чим вона зараз займається.
Чого навчили Вас дівчатка?
Вони мене постійно вчать, але я не слухаюся (сміється). Вчать більше відпочивати, десь поїхати відволіктися, більше часу приділити собі, а не займатися домашніми справами.
Які маєте сімейні та родинні традиції?
Найперше – це релігійні свята: Великдень, Різдво, Трійця, коли збираємося усією родиною. Традиційно для українців заздалегідь готуємо багато смачних м’ясних та солодких страв, все домашнє, своїми руками, за рецептами, які передаються з покоління в покоління.
Намагаємося також усією сім’єю кожну неділю зібратися за обіднім столом, щоб провести час разом.
У чому секрет щасливої сім‘ї, на Вашу думку?
У мудрості. Кохання – це чудово, але з часом воно переростає у велику повагу та набуває інших форм. Водночас хтось у сім’ї в той чи інший момент має бути мудрішим, і добре, коли це двоє.
Яке у Вас хобі?
Мабуть, моє хобі – це моя робота. Моя робота та хобі – це два в одному. Всі дні, які є, які треба, я на роботі. Щодня, щохвилини ти не знаєш, як повернеться цей день, що відбудеться, кому і коли знадобиться твоя допомога.
Чи любите Ви готувати?
Так. Люблю та вмію готувати. Фірмових страв багато, і це все страви української кухні. Нещодавно почала пекти пиріжки, всім дуже смакують.
Які книжки читаєте?
Люблю читати. Раніше дуже багато читала книги художньої літератури. Особливо імпонували романи на історичному тлі. Зараз читання має трішки інший характер – від коротких заміток у мережі інтернет до фахових статей і рекомендацій у спеціальних виданнях.
Що рекомендуєте почитати?
Біблію. У свій час, коли я була вдома у гіпсі аж три місяці, я її прочитала від початку й до кінця. Саме ця свята книга допомогла мені знайти внутрішній спокій і прийняти ситуацію. Кожному на шляху щось потрібно пережити, щось пройти, і саме в цей час найкраще може допомогти саме Біблія.
Яку музику слухаєте?
Спокійну й натхненну. Останнім часом дуже полюбила українські пісні – все-таки ці події зробили нас ще більшими українцями, ніж ми були.
Про що Ви мрієте?
Мрію про мир, про перемогу та про здоров’я рідних людей. Не можу мріяти про здоров’я всього світу, але дуже хочу, щоб мої батьки довше пожили, щоб моя родина була здорова, щоб якомога довше ми могли набутися разом.
Кілька слів про Україну?
Коріння маю таке, яке за Україну в різні часи постраждало, тому усі болі й радості рідної землі сприймаються в рази гостріше.
Україна – це місце, де ти народився, це щось святе, і тільки з плином часу або у порівнянні з чимось іншим ти усвідомлюєш усю глибину та суть цього маленького значимого слова, яке складається із семи особливих літер. Це батьки. Це діти. Це родина. Це улюблена робота. Це весь твій світ.
Розкажіть про типовий робочий день Лариси Верещук?
Прокидаюся пів на шосту, снідаю дуже легко, люблю каву зранку, початок восьмої я вже у лікарні. Робочий день не нормований, все по ситуації кожного окремого дня. Далі – час для рідних – батьків, дітей, чоловіка. Лягаю спати орієнтовно о десятій вечора, а вночі – як пощастить – і у цей час, зважаючи на особливості професії, я на відстані телефонного дзвінка.
Які ранкові ритуали виконуєте?
Люблю вийти на ганок, поспостерігати за тим, як усе розквітає та змінюється, на місто подивитися, помилуватися краєвидом. А ще, як казала наша бабця: «Перехрестити лоба й попросити в Бога благословіння на новий день».
Ваш особистий рецепт молодості та краси?
Не робити зло людям, більше посміхатися, бути добрим, не заздрити, випромінювати душевну красу.
Людина, яка стала прикладом для наслідування?
Віктор Миколайович Поліщук справив велике враження на моє професійне становлення. Це такий згусток, енергії, ідей, сили, розуму, ентузіазму. Безмежно вдячна йому за усі ініціативи та оснащення центру в ті часи. Таке враження було, що я у закордонну клініку на роботу потрапила.
Юрій Степанович Семенюк показав, як це бути ефективним менеджером та управлінцем, задав тон розвитку нашої лікарні. Для всіх нас він був висококваліфікованим лікарем, мудрим керівником, великим життєлюбом та доброю, чуйною людиною.
Тарас Федорович Шафранський – кардіолог із великої літери. Людина, котра вражала професіоналізмом і щедро ділилася своїм досвідом та мудрістю.
Сьогодні також великим прикладом для наслідування є лікарі-колеги з Києва, Харкова, Дніпра, які в такі непрості для України часи залишилися на робочому місці, почали займатися волонтерством. Дух перехоплює, коли спостерігаєш, як фахівці європейського рівня готують їжу для військових і роблять все від них залежне на місцях.
Кому і за що хочете сказати: «Дякую»?
Дякую, у першу чергу, батькам. Всім тим, кого я знаю, із ким працюю, всім кажу: «Дякую».
Що хочете побажати усім, хто нас читає?
Миру, перемоги й добра. Здоров’я тілу та спокою душі.
БЛІЦ
- Якби не медицина, то.. МЕДИЦИНА.
- У професії лікаря найголовніше.. ПОРЯДНІСТЬ. ПРОФЕСІОНАЛІЗМ. ДОБРОТА. СПІВПЕРЕЖИВАННЯ.
- Моя місія.. ДОПОМАГАТИ ІНШИМ.
- У людях найбільше ціную.. ПОРЯДНІСТЬ.
- Зранку я, перш за все.. ВІДКРИВАЮ ОЧІ.
- Кожного дня я.. НА РОБОТІ.
- Одного разу я.. ЗБЕРУ ВСЮ РОДИНУ ЗА СПІЛЬНИМ СТОЛОМ.
- Ідеальний відпочинок - це.. НА ПРИРОДІ.
- Фільм обов‘язковий до перегляду.. РЕКОМЕНДУЮ ІСТОРИЧНІ ФІЛЬМИ.
- Рецепт щастя.. БУТИ САМОЮ СОБОЮ. БУТИ ТАКОЮ, ЯК ТИ Є.