«Відділення екстреної медичної допомоги – моя друга домівка» #особистістьфахівця Марія МЕЛЬНИК

Розкажіть трішки більше про себе, звідки Ви родом, де навчалися?

Родом я з Рівного. У 1994 році закінчила, на той час, Рівненське медичне училище. Того ж року по направленню я прийшла працювати в обласну лікарню, медсестрою в приймальне відділення. У 2011 році закінчила вечірню форму навчання у Рівненському державному базовому медичному коледжі і отримала базову вищу освіту за напрямком «Сестринська справа» та здобула кваліфікацію бакалавра сестринської справи.

Що підштовхнуло Вас обрати напрямок медицини, це Ваш вибір чи, можливо, серед рідних є медики?

В родині медиків до мене не було. В дитинстві я проходила лікування в ЛОР-відділенні нашої лікарні. Мені так сподобалася атмосфера лікарні, люди в білих халатах, робота лікарів та медичних сестер, що вибір професії був зроблений ще відтоді. Після закінчення 8 класів, я забрала документи зі школи, занесла їх в медичне училище. Як йшла здавати документи для вступу в училище – ніхто з родини не знав, в який саме заклад я подала документи. Батьки все запитували, куди ти вступаєш, на що я відповіла, якщо вступлю, тоді дізнаєтесь. Як зараз пам’ятаю, у 1991 році був великий конкурс при вступі, чергу на здачу документів займали о 7-8 годині ранку, щоб встигнути до закінчення робочого дня приймальної комісії. Коли мені прийшло повідомлення про зачислення до студентів медичного училища, тоді розповіла все для сім’ї. 

Як відреагували батьки на такий Ваш самостійний вибір, не відмовляли?

Ні, не відмовляли, вони були дуже задоволені. Мій тато багато років працював водієм швидкої допомоги у нашому закладі. І я, бувало, в дитинстві з ним їздила, як тоді казали «по санавіації», по  областях та районах, спілкувалася з лікарями під час поїздки, мені було цікаво.

Із 94-го року працюєте, це вже 30 років буде. За що любите свою роботу?

Так, у цьому році вже буде 30 років. Весь цей час я працювала у приймальному відділенні, згодом, у 2021 році, після реконструкції приймального відділення, у Відділенні екстреної медичної допомоги. За що люблю свою роботу? Моя робота у Відділенні екстреної медичної допомоги – це змога реалізувати себе, змога допомагати людям, рятувати життя. Після навчання, по розподілу я мала йти працювати у Відділення пульмонології, але так склалося, що туди взяли іншу людину. Мені запропонували два відділення на вибір: приймальне або гнійну хірургію. Я завжди уявляла, що приймальне відділення – це можливість реалізувати себе як медичну сестру, яка вміє самостійно оцінити стан пацієнта, надати долікарську допомогу, поставити сестринський діагноз. І я зробила свій вибір. Якби повернути час назад, то я б його не змінила. Кожен день, кожне чергування у приймальному відділенні, зараз ВЕМД – це нові історії, нові захворювання, нові випадки. Тут немає часу боятися, потрібно швидко реагувати та приймати рішення. Саме це я люблю у своїй роботі – надання допомоги, спілкування з людьми, і я не уявляю чогось іншого у своєму житті. Як стала старшою медсестрою відділення, більше стало паперової та організаційної роботи, але я продовжувала брати чергування як чергова сестра медична. Зараз я вже перейшла на інший рівень, але робота у Відділенні екстреної медичної допомоги – це те, що мене надихає у роботі, як медичну сестру.

Чи був у вас наставник, коли Ви тільки прийшли у професію?

Перш ніж прийти на роботу в Рівненську обласну клінічну лікарню, я проходила тут практику, найбільше в гематологічному відділенні. На той час старшою медсестрою відділення була Рудик Людмила Іванівна – і саме там я навчилася виконувати майже всі маніпуляції медсестри: внутрішньом’язеві та внутрішньовенні ін’єкції, постановка крапельниць, техніка переливання крові, робота постової медсестри. Гематологічне відділення – це відділення з важкими та складними пацієнтами. Саме у цьому відділення, коли я приступила до роботи, людина, яка багато допомогла мені, підтримала, розгледіла в мені потенціал – це Поровська Наталія Іванівна, яка тоді очолювала відділення. На той час в нас було 2 приймальних відділення: в кардіологічному та «новому», як його називали, хірургічному корпусі. У кардіологічному корпусі чергували лікар, медсестра і дві молодших медсестри, а у хірургічному, я починала працювати там, – ми чергували двоє – медсестра і молодша медсестра. Черговим лікарем у нас зазвичай був чергових хірург, який був на 4 поверсі, і при поступленні пацієнтів ми його викликали. Звичайно тоді було значно менше ургентних звернень у відділення.

Чи пам’ятаєте перший робочий день?

Своє перше чергування я пам'ятаю дуже добре, хоча уже пройшло майже 30 років. Син привіз свою маму, він вніс її на руках у відділення, сказав що їй недобре, і вона втрачала свідомість. Він посадив її на кушетку, і так тримав, спираючи її на себе. Як з’ясувалося пізніше, на момент приїзду у лікарню, жінка вже померла. Але так як це було моє перше чергування після закінчення училища, я до приходу лікаря, намагалася зробити все, що вимагалося при зверненні ургентного пацієнта. Коли лікар підійшов та сказав, що ж ти робиш, вона вже мертва... І тої миті я відчула якийсь ступор, страх, відчуття, яке я пережила перший раз у житті. Ця історія в мене перед очима до сьогодні, як зараз пам’ятаю оглядову кімнату, і кушетку, яка стояла ліворуч. Це перша смерть пацієнта на першому чергуванні...

А який у Вас був тоді типовий робочий день? З чого він складався, коли Ви були ще просто медсестрою?

Робота у приймальному відділенні особлива. Вже на той час, 1994 рік, перше відділення, яке почало працювати з комп’ютером – це було моє рідне приймальне відділення. Розпочали реєстрацію пацієнтів та друк історій хвороби через комп’ютер. Вчителів та курсів не було, була роздруківка інструкції, і так опановували роботу на комп’ютері... Ми чергували доба через двоє, через троє. Постійно поступали пацієнти: планові та ургентні паралельно. Це зараз у нас розділено потоки пацієнтів – планові окремо, ургентні окремо. Тоді ми приймали й планових пацієнтів, які йшли з поліклініки, оформляли історії, скеровували їх у стаціонарні відділення. Якщо пацієнт потребував санітарної обробки – її проводили. І паралельно йшов потік ургентних пацієнтів: які поступали самоплином, та яких доставляла швидка допомога. Так я пропрацювала у приймальному відділенні хірургічного корпусу трошки більше року, а в 1995-му році цих два відділення з’єднали, і ми продовжили роботу у кардіологічному корпусі. Тут постійний рух, прийом планових хворих, до надання ургентної допомоги додається ще паперова робота, тому що потрібно звести рух по всій лікарні. Щоб вивести ліжковий фонд, щоб бачити, скільки в нас пацієнтів поступило, перевелось з відділення у відділення, скільки виписалось і що ми маємо в наявності на початок доби – це також робота медичної сестри приймального відділення. У грудні 2005 року відділення очолила Волошко Тетяна Іванівна, і запропонувала мені посаду старшої сестри медичної. І так протягом 18 років ми працювали разом.

За що любите свою роботу Ви розповіли, але ж, напевно, є і складні моменти? Розкажіть про складність роботи у відділенні екстреної медичної допомоги.

Робота сестри медичної ВЕМД складна, відповідальна та багатогранна – це медсестра, яка повинна вміти все: працювати як процедурна, операційна, перев’язувальна, постова, ендоскопічна медсестра, досконало володіти технікою при проведенні реанімаційних заходів та багато іншого. Робота у відділенні ЕМД потребує великої відповідальності, фізичної стійкості та емоційної витривалості.  Пацієнти та їх родичі, які звертаються за допомогою, майже завжди вважають, що у них найважчий випадок, і їм в першу чергу потрібно надавати допомогу. Бувають різні ситуації, коли одномоментно поступає багато хворих, і важко приділити багато уваги кожному пацієнту. Раніше не було такої великої кількості звернень ургентних пацієнтів, відповідно чергування були відносно легші. Також важко проживати переживання родичів при раптовій смерті пацієнтів від нещасних випадків. Але розумієш, що ти маєш від них якось відокремлюватися, бо якщо переймати біль кожної людини, то працювати тут не зможеш. Робота у Відділенні екстреної медичної допомоги дуже нелегка та непроста. Але вона важлива, необхідна та безцінна.

Із початку цього року Вас призначено головною медичної сестрою, що це для Вас означає, чи одразу погодилися?

Рішення згодитися на цю пропозицію було для мене нелегким. Я  дуже довго обдумувала, тому що для мене моє відділення екстреної медичної допомоги – це друга домівка. У нас дуже дружній та згуртований колектив, – і тому це рішення важко мені далося. Я пропрацювала у відділенні не повні 30 років, із них старшою медсестрою 18 років, спочатку в приймальному відділенні, а потім вже у Відділенні екстреної медичної допомоги. Я досі не можу повірити в те, що я не працюю зараз у відділенні. Робота змінилася – більше відповідальності. Раніше  відповідала  за роботу середнього та молодшого медперсоналу окремого підрозділу, а тепер персоналу значно збільшилося, але я надіюсь, що все буде добре. У нас колектив старших медсестер дуже гарний, дружний, професійний, згуртований, тому, спільними зусиллями в нас все вийде, ми не підведемо наше керівництво, і все буде добре.

На Ваш погляд, у чому секрет успішної роботи?

Секрет успішної роботи, в першу чергу, полягає в тому, щоб робота, яку виконуєш, тобі подобалась, та приносила моральне задоволення. Тоді ти будеш намагатися, щоб у тебе все складалося. А якщо виконувати роботу просто через те, що треба, «ось я прийшов і як-небудь, з 08:00 до 16:00 треба відбути, я її відбуду», то ... Потрібно, щоб  справа, якою ти займаєшся, тобі подобалась, щоб ти її любив і намагався в ній розвиватися, а якщо «просто так», то успіху ніколи не буде, буде «просто так».

Як змінило Ваше життя повномасштабне вторгнення, можливо, з'явилися певні звички, які Ви щоденно почали робити?

Війна дуже змінила, думаю, кожну людину, бо сталося те, у що ніхто не хотів вірити, що в XXI столітті може розпочатися повномасштабна війна в нашій країні. З початком війни, під час повітряної тривоги, коли була вдома, завжди була напоготові, при потребі виїхати у лікарню для допомоги. Були такі випадки, коли вставали і приїжджали у відділення, бо розуміли, що треба допомогти колегам. Почали проходити дуже багато різних симуляційних тренінгів з відпрацюванням дій при масовому зверненні постраждалих, по наданню допомоги при пораненнях та інші. Змінився темп життя. Людина не знає, чого їй чекати кожну хвилину. Плани будувати в такій мірі, як ми будували їх у мирний час, це майже неможливо.

Як відволікаєтеся від роботи, відновлюєте сили після робочих змін?

Як ви помітили, в мене грає музика. Люблю музику, вона мене заспокоює. Я не можу працювати, коли повна тиша, для мене це дискомфортно, тому включаю музику. Люблю відпочити від роботи за спілкуванням з друзями за горнятком кави чи чашкою чаю. Читання Біблії, слова Божого – це те, що допомагає мені у відновленні сил. Якщо в мене є якась тривога чи переживання, я знаю, що я там знайду відповіді на всі свої питання.

Розкажіть про свою родину.

У моїх батьків було п’ятеро доньок, я найменша. Зараз у нас велика, дружня родина. У мене багато племінників, у них вже є свої діти. Ми намагаємося збиратися разом на свята, дні народження у великому сімейному колі. А ще, ось такою великою, дружньою родиною урочисто святкуємо  християнські свята.

А чи є у Вас якісь ритуали, які Ви повторюєте щодня, без чого взагалі не може розпочатися чи відбутися Ваш день?

Кожного дня прокидаюся зранку, і обов’язково має бути чашка кави – і без цього ні один ранок не відбувається. Хоч як спішиш, але без кави ніяк. З дитинства дуже люблю каву!

Ви розповіли, що відволіктися допомагає музика, спілкування з друзями. А який Ваш ідеальний вихідний – один день?

Ідеальний вихідний – це зазвичай неділя, тому що субота – це більше виконання всіх домашніх справ, а в неділю я намагаюся сходити в церкву, поспілкуватися з родиною, обмежити телефонні дзвінки, відволіктися, піти просто на прогулянку – це ідеальний вихідний. 

Ви згадали, що читаєте Біблію, а що ще любите читати?

Я з дитинства люблю читати і багато читаю. У дитячі роки, як батьки змушували вимикати світло і лягати спати, у мене була звичка – із ліхтариком під ковдрою читати. Тому я люблю різноманітну літературу, і це ще так із дитинства.

Що порадили б прочитати кожному?

Я люблю різну літературу, і фахову, і художню читати. На даний час раджу всім читати Біблію, бо там відповіді є на всі питання.

А фільми любите дивитися, чи все ж більше читаєте?

Дивлюся фільми. Але книгу як читаєш – ти маєш своє уявлення про героїв, події, це твоє бачення. А фільм – це вже хтось за тебе його уявив і тобі показав так, як він його бачить.

Чи є у Вас місце сили, куди хочеться повертатись?

Внутрішній спокій і відновлення сил я відчуваю в церкві, це і є моє місце сили та спокою.

Про що мрієте?

Про Мир і щоб нарешті перестали гинути наші українці. Я думаю, така мрія зараз у кожного з нас, щоб в нашу країну прийшов мир, всі рідні та близькі повернулися по домівках, наші Захисники повернулися до своїх батьків, матерів, дітей, дружин.

А якщо говорити про Вашу особисту заповітну мрію, яку хотіли б реалізувати після Перемоги, що це?

В мене одна велика мрія проїхатися по всій нашій вільній, мирній країні. Я знаю, що Україна має багато гарних та цікавих місць, і нам є чим пишатися і на що подивитися. Також мрію здійснити подорож по інших країнах, тому що до війни за кордоном була лише в Польщі й Туреччині. 

За що і кому хотілося б сказати дякую?

В першу чергу дякую своєму колективу Відділення екстреної медичної допомоги, у якому я пропрацювала стільки часу. Я тут зросла як професіонал, без них я цього всього не досягла б, тому що ми працювали разом, і я розумію, аби чогось досягнути, у нас має бути мета та згуртованість. Коли ми це маємо, то все набагато краще вдається, легше складається. Сподіваюся, що в подальшому в нас буде так само. Дякую керівництву лікарні за довіру і надіюсь на плідну співпрацю.

БЛІЦ

1. Якщо не медицина, то.. МЕДИЦИНА.

2. У професії медичної сестри найголовніше.. МИЛОСЕРДЯ.

3. Рівненська обласна клінічна лікарня для мене це .. МОЯ РОБОТА, БЕЗ ЯКОЇ Я НЕ УЯВЛЯЮ СЕБЕ В ІНШІЙ РОБОТІ.

4. Моя місія у житті.. ДОПОМАГАТИ ЛЮДЯМ.

5. Три якості успішної людини.. ДОБРОТА, ПОРЯДНІСТЬ І БАЖАННЯ ДОСЯГАТИ ЧОГОСЬ.

6. Щастя для мене це.. ЩАСЛИВІ РІДНІ І МИР В НАШІЙ КРАЇНІ.

7. Кредо у житті.. РОБИ ДЛЯ КОГОСЬ ТАК, ЯК ТИ ХОЧЕШ, ЩОБ ДЛЯ ТЕБЕ ЗРОБИЛИ.

8. У людях найбільше ціную.. ЧЕСНІСТЬ.