Вишивана сорочка – як один із елементів повного українського строю – вже давно стала символом єднання українців усього світу. Щороку третій четвер травня у нашій лікарні супроводжується традиційним флешмобом #мояВИШИВАНКА. Одягнути вишиванку у цей день є як обов‘язком, так і бажанням працівників закладу. У ці моменти і моральний дух зростає, і настрій покращується, і чудові фото на згадку залишаються.
Цього року наші колеги чудово покреативили, готуючи собі вишиванки, шукаючи локації для зйомок, знімаючи відео чи роблячи мініфотопроєкти із віночком. Надзвичайно приємно не лише споглядати таку красу наживо або ж на світлинах у соцмережах, а і дізнаватися подробиці створення вишиваних сорочок, що їх одягають наші колеги.
Так, молодша медична сестра Відділення екстреної медичної допомоги Катерина Антонюк спеціально до свята дістала зі скрині вишиванку своєї мами, Євгенії Андріївни Рипич, яка була вишита її бабусею Катериною у 1937 році у селі Шубків. Сьогодні сімейній реліквії вже 86 років. Цікавий факт збереження виробу у гарному стані: прання не у проточній, а річковій воді у нас на Горині. Ну і одягають її тільки в особливих випадках. Приємно, що наш флешмоб #мояВИШИВАНКА став саме таким.
Старша сестра медична Обласного ревматологічного центру Тетяна Стахова зізналася, що свою сорочку до свята вишила сама, адже у вільний час любить вишивати. Ще у дитинстві вона спостерігала, як бабуся до пізньої ночі вправно працювала голкою. Хрестик за хрестиком з’являлися рушники, подушки, скатертини. Певно, саме від бабусі перейняла любов до вишивки. У сучасному світі не лише нитки стали Тетяні в допомогу, але й бісер. Безліч картин та інші вироби з бісеру прикрашають оселі її друзів, адже вишивання - це відпочинок від непростого напруженого робочого дня.
Радіємо, що наш флешмоб об‘єднує колектив у спільному бажанні пропагувати усе наше – рідне, українське. Віримо, це теж наближає Омріяну Перемогу. Дякуємо ЗСУ.