«Відділення анестезіології та інтенсивної терапії - це сім'я» #особистістьфахівця Анатолій МЕЛЬНИЧУК

Анатолію Володимировичу, розкажіть, як обрали медичний шлях, можливо, батьки, рідні були медиками?

Зовсім випадково, один із родичів був лікарем, тож і я вирішив, що нічим не гірший, вступив одразу в Тернопільський медичний інститут. У школі ж більше подобалася література, любив малювати, відвідував музичну школу.  Батьки мої не були медиками, але коли дізналися, що я вирішив стати лікарем, підтримали мене.

Чи збереглися Ваші творчі захоплення шкільних років у дорослому житті?

Зараз не малюю, але багато малював по медицині, це спеціальні були малюнки, перенесення якихось своїх медичних думок на папір у вигляді схем, анатомії, топографії, воно мені дуже знадобилося. Був такий колись шеф у нас, наш вчитель, світла йому пам'ять, Струменський В.М., він був перший керівник анестезіології в області, то він відправив мене в Харків вивчати провідникову анестезію, і мені там дуже це стало в нагоді (вміння малювати). Я сидів цілодобово в інституті ортопедії малював, малював і привіз те все на Рівненщину, і це дало поштовх розвитку провідникової анестезії в області.

А чому все ж саме анестезіологія?

В 1979 році я прийшов в обласну лікарню інтерном-хірургом, ще в інтернатурі оперував, після закінчення інтернатури отримав третю категорію з хірургії. Першим вчителем по хірургії був Юрій Степанович Семенюк, він давав мені практикуватися. Про анестезіологію я в той час не думав. Вона мене зацікавила згодом.

Як і чому надали перевагу анестезіології?  

В той же час коли я був на інтернатурі, до мене підійшов Струменський Всеволод Миколайович, і я не знаю, чим я йому сподобався, але саме він переконав мене про перехід в анестезіологію. Тоді мало було анестезіологів, всього декілька лікарів на всю обласну лікарню, тому під час другої частини інтернатури ми працювали по-справжньому графіку, як «дорослі» анестезіологи в операційних, літали і їздили по області по санавіації, в автомобілях, гелікоптерах і літаках. Спеціальність прогресивна, молода, вона тоді стрімко розвивалася в Європі та світі, і всі думали, що і в нас так буде, але Москва йшла своїм шляхом, реаніматологія там була така, знаєте, радянська, «дубова». Але ми, молоді, мозок молодий, і нам було цікаво, тож ми до Києва пригорнулися, і тоді зовсім по-іншому почала розвиватися анестезіологія в Україні, з часом же вона стала клінічною дисципліною по класифікації Всесвітньої організації охорони здоров'я. І так ми з київськими нашими вчителями, керівниками служби подружилися, а наша область їм дуже подобалася. Згодом ця дружба переросла в тісну співпрацю між кафедрами анестезіології Києва і анестезіологами Рівненщини.

Ви згадували під час розмови кілька прізвищ Ваших вчителів, а кого все ж можете назвати своїм наставником у професії?

Наш керівник Струменський Всеволод Миколайович, він тоді був організатором служби (анестезіологічної), керував всім процесом у місті, області, лікарні. І були ще кілька людей. Одним із них був Серветник Олександр Васильович, ми з ним теж дуже подружилися, і він допомагав, можна вважати, що він сприяв моєму становленню як лікаря.

Коли Ви очолили відділення АІТ, чи складно було?

На посаду завідувача мене обрав колектив у 1990 році. Зібралася вся реанімація, з дозволу головного лікаря Брожика Миколи Степановича, це близько 100 осіб, і вони вирішили вибрати завідувача – і вибрали мене. Це, звичайно, не всім подобалося, можливо, через це припинилися такі вибори, адже вибирали людину, яка буде відстоювати не свої, а корпоративні, колективні права назавжди, так і трапилося. Початок був дуже складний, адже починати завжди складно.

Такі вибори – це був певний випадок у лікарні, як Ви відреагували на таке рішення колективу, чи були готові його очолити?

Одразу довелося міркувати над стратегією досягнення мети.  Я розумів, що треба починати працювати і працювати швидко й ефективно. Ми почали працювати, і багато чого вдалося.

Які кроки на посаді завідувача вважаєте найбільш результативними?

Коли я став завідувачем, прийняв рішення розділити на той час єдине відділення на два – анестезіології та інтенсивної терапії (реанімації) і детоксикації. Час показав, що таке рішення було правильним. Створювався перший український наказ по анестезіології, де було розписано діяльність служби, штатний розпис. Завдяки моїм київським керівникам, я був включений у робочу групу МОЗ щодо розробки цього наказу. Повернувшись із цим проєктом, пішов до головного лікаря Брожика з пропозицією першими в Україні розробити подібний наказ по лікарні, який регламентував би діяльність служби як абсолютно самостійної структури, бо ще в жодній області такого не було. Ми це зробили і почали працювати як лікарі, а не як підсобники в операційній та реанімації. У нас в лікарні було введене поняття «лікуючий лікар-анестезіолог», а пізніше так само сталось і в Україні.

Ми зі старшим анестезистом Іщуком Олександром Петровичем розробили проєкт реконструкції та обладнання автомобіля «RAF», який був реалізований завдяки коштам виділеним ОДА в Польщі, в Любліні на автомобільному заводі. Цей автомобіль став першим реанімобілем європейського зразка в Україні. Він був продемонстрований у МОЗ України, де отримав найвищі оцінки і був взятий за зразок.

Тобто не тільки в Рівненській обласній лікарні Ви були таким певним носієм реформ в анестезіологічній службі, а і в Україні загалом?

Так, це всі завжди знали і до сьогодні, перший заступник Міністра охорони здоров’я Віктора Ляшка Сергій Дубров на всіх зустрічах, любить зазначити, що анестезіологія Рівненської області – це №1.

Яким хотілося б бачити відділення через 5-10 років, що хотілося б змінити перш за все?

Хочу вам сказати, що ідеальних умов в Україні в роботі відділень анестезіології та інтенсивної терапії не існує. Існує велика різниця між різними областями України і навіть в межах однієї області. Тобто хотілось би в недалекому майбутньому створити уніфіковану форму і зміст в роботі відділень анестезіології та інтенсивної терапії. Наша область як завжди повинна бути першою і найкращою. А це і площі, обладнання, кадри (колектив – це святе), сучасні технології інтенсивної терапії та знеболення. У цивілізованому світі немає ідеальної форми організації охорони здоров’я. Якщо в ідеалі, то потрібно створити людям нормальні умови для роботи, для сім'ї, заробітну плату, тільки тоді ми можемо забезпечити хороший пакет по охороні здоров'я. 

Сьогодні Відділення анестезіології та інтенсивної терапії – це що для вас?

Це сім'я. Я вважаю, що це найкласніший колектив лікарні. Відбувається природнє доповнення старшого покоління молодшим у всіх підрозділах. Я роблю все для того, щоб колектив співпрацював, щоб цей організм жив, щоб не розділявся на частинки, які би протидіяли одна одній. Сучасні умови дуже відрізняються від того, що було раніше. Сьогодні багато чого нового і невідомого. Але ми це все екстраполюємо на нашу маленьку  організацію і намагаємося створити умови, щоб продукт вийшов ідеальний. Ми стараємося!

Згадували Ви і про навчання фахівців відділення, як вдається в такий час вдосконалювати свої навички?

У нас тривалий час працює філія кафедри анестезіології та інтенсивної терапії ФПДО Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. Проводимо навчання для лікарів нашої області та інших областей. Війна внесла корективи в нашу роботу і життя. До лікаря-анестезіолога збільшилася кількість вимог. Активно залучаємо іноземних спеціалістів для проведення навчань та обміну досвідом. Зокрема, професор анестезіології з США Ром Стівенс, провідні американські спеціалісти, які завітали до нас завдяки злагодженій взаємодії спеціалістів нашої лікарні та благодійної організації «MedGlobal», також американський анестезіолог українського походження Олег Туркот, лікар і медичний координатор з США Олексій Пустовойтов. Тому, якщо з’являється щось новеньке, ми хочемо одразу підхопити. Наприкінці травня плануємо поїхати на світовий конгрес в Мюнхен (Німеччина), хоч це дуже важко, але це потрібно, тим більше в нас доповідь там є. Так само ми організовуємо навчання для членів асоціації анестезіологів Рівненщини і трапляється таке, що не вистачає місць, тому іноді навіть вводимо обмеження по кількості. Головне, що є бажання навчатися і розвиватися.

Із чого складається типовий робочий день завідувача відділення АІТ?  

Навіть не знаю, що сказати, чесно, через те, що він ненормований. На роботу я люблю приїздити рано, люблю дізнатися всю інформацію ще до того, як мені хтось щось розповість, самостійно оцінити, що, де, як. Також це постійний контакт із директорами нашими. 24/7 ти на роботі, навіть коли маєш вільний час вдома чи десь вдається поїхати. Не буває такого, щоб я вимкнув телефон, немає такого, щоб він був «німий». Я завжди всім своїм колегам говорив: у процесі обговорення завжди можна знайти правильне рішення. Не люблю егоїстів, які хочуть сказати, що вони знають все і вміють, так не буває, завжди є чому в когось повчитися. Завжди є якась маленька «молекула», яка виглядає краще, ніж твоя, потрібно оцінити достойно і сказати, що це рішення правильне, і воно не твоє, і нічого страшного в цьому немає. Розум повинен керувати всіма процесами, не хаос, ні пориви якісь нерозумні, ти повинен думати постійно, тільки тоді буде хороший продукт. Збори лікарів відділення у нас носять спонтанний характер. Обговорюються питання, які виникають в плановому і ургентному порядку – треба, щоб було і  цікаво і корисно.  

Тобто Ви збираєтеся за потреби, так?  

Так, це сучасний підхід до організації роботи, він мені дуже подобається, бо він живий. Коли все нормально, і тихо, і спокійно, щось не те. В анестезіолога не може бути спокійно, адже це критичні ситуації, які трапляються кожної секунди чи в операційній, чи в інтенсивній терапії… Сучасний підхід вимагає швидких рішень, обдуманих, хороших, але щоб робилося все швидко і на часі.

Зважаючи на те, скільки років у медицині, за що любите свою роботу?

Це дуже складне питання. Просто любиш це, без примусу, і коли навколо люди, які також переживають і живуть роботою.

Як любите відпочивати у вихідні?

Любимо грати у футбол, відновили медичний футбол в обласній лікарні. Люблю подорожі: відпочинок біля води, гори… І не просто гори, а колективні походи на Говерлу і так далі…

Подобається подорожувати з колективом?

Так, до пандемії covid-19, повномасштабного вторгнення росії пакували декілька бусів і їхали подорожувати по Україні, на Говерлу, в будь-яку погоду.

Чи допомагають такі поїздки надалі в роботі?

Психологічно цікаво, коли ви їдете в автобусах, усі об’єднані однією ідеєю, треба всім обов’язково вийти на ту гору, незважаючи ні на що.

Ви згадали і за спорт, це ще з шкільних чи університетських часів?

У школі не було в мене чогось такого улюбленого, я не віддавав перевагу чомусь, я любив усе. А в інституті любив найбільше футбол. До речі, раніше ми всі разом із колективом їздили в Буковель навіть по декілька разів на рік. Я взагалі перший раз став на лижі в 50 років.

А якщо це звичайні вихідні, коли немає часу їхати далеко, як любите проводити час?

Вдома.

А є у Вас час на почитати книги, послухати музику?

Дуже музику люблю – джаз, блюз. Люблю, але так, щоб не багато, у міру. Є джерела постачання оригінальної музики в платівках і дисках. Добре, що стара технологія програвача вінілу сьогодні повертається в моду.

А читати подобається тільки професійну літературу?

Ні, художня література теж. У мене бібліотека велика – є медична література, багато художньої, багато книг з історії України, про національно-визвольні змагання. Правду хочеться знати, все життя її ховали. У мене історично родина пов'язана була з національно-визвольною боротьбою.  

Як саме?

Дід був висланий у Казахстан як «куркуль». Батька забрали в радянську армію, вони з однодумцями в Білорусії зробили загін і втекли з радянської армії, і пішли в ліси Рівненської області, де продовжували боротьбу. Мамин рідний брат у Цуманських лісах у 1953-му році загинув. Генетично воно є і нікуди не ділося.

Про що мрієте, окрім Перемоги?

Глобально однієї Перемоги мало, Перемога – це початок. Держави по суті ще не було, тому за неї треба продовжувати боротьбу.. Зробити національну державу, таку щоб її любили, берегли і поважали.

БЛІЦ

1. Якщо не медицина .. ТО МЕДИЦИНА

2. У професії лікаря найголовніше .. СОВІСТЬ

3. Рівненська обласна клінічна лікарня .. ЦЕ № 1

4. Моя місія .. РОБИТИ ДОБРО І НЕ ОБМАНЮВАТИ

5. Кожного ранку я .. КОЖЕН РАНОК Я ЛЮБЛЮ

6. У людях найбільше ціную .. ЛЮДЯНІСТЬ

7. Три якості успішної людини .. ПОТРІБНО БУТИ ТАКОЮ ЛЮДИНОЮ, АБИ ТЕБЕ ПАМ’ЯТАЛИ