У День Державного прапора України Тарасу Селиху, лікарю-хірургу Обласного центру невідкладної хірургії та колопроктології комунального підприємства «Рівненська обласна клінічна лікарня імені Юрія Семенюка» Рівненської обласної ради, було вручено особливу відзнаку – премію імені Євгена Борового. Для лікаря це стало не лише визнанням особистих досягнень, а й нагадуванням про шлях, який він пройшов поруч із великими вчителями хірургії.
«Отримати премію імені Євгена Максимовича Борового для мене – це надзвичайно особлива, дорога та цінна, подія в житті. Адже моя історія тісно пов’язана з іменами двох видатних хірургів – Самуїла Карпюка та Євгена Борового, чиї життєві приклади стали для мене цінними дороговказами», – говорить Тарас Селих.
Шлях у хірургію
Під час навчання в Ужгородському державному університеті впродовж 1994–2000 років наставником для юного Тараса Селиха став завідувач хірургічного відділення відділкової (залізничної) клінічної лікарні м. Ужгород, кандидат медичних наук – Самуїл Онісимович Карпюк. Будучи давнім другом родини Селихів, саме він першим відкрив для майбутнього хірурга велич медицини.
«Я завжди просився у Самуїла Онісимовича на чергування, бо переповнювало бажання навчитися рятувати життя людей. Тому й після пар мав можливість брати участь в оперативних втручаннях другим асистентом, Тоді я зрозумів: хірургія – це мистецтво лікувати руками, керованими розумом і серцем», – згадує лікар.
Закінчуючи шостий курс і маючи на розподілі хірургію, Тарас Селих отримав у подарунок від Карпюка Самуїла Онісимовича цінну книгу «Оперативна хірургія» з підписом: «Другові Тарасу Селиху з побажаннями опановувати вершини хірургії» та важливу настанову, яка визначила подальший професійний шлях: він порадив обов’язково потрапити на інтернатуру до людини-феномена, хірурга з великої літери Євгена Борового в Рівному.
Учень Борового
Божий промисел і власна рішучість зробили свою справу: серед десятків інтернів Тарас Селих першим підняв руку й обрав саме відділення хірургічної інфекції та проктології, яким керував Євген Максимович Боровий.
«Коли ми, четверо інтернів (Бурачик Андрій Іванович, Опалько Анатолій Володимирович, Сахарук Віктор Анатолійович і я) прийшли у відділення, Євген Максимович зібрав весь колектив в ординаторській на позапланову п’ятихвилинку та запросив нас представитися, сам познайомив із усім колективом і розподілив кожного з нас до хірургів-ординаторів. Це було неймовірне перше відчуття, що нас сприймають як колег, а не як студентів».
Саме тут, у Рівненській обласній клінічній лікарні, під керівництвом цілеспрямованого, самоорганізованого та гуманного, заслуженого лікаря України, доктора медичних наук, професора Євгена Борового у 2002 році після закінчення інтернатури почалася лікарська практика Тараса Селиха на посаді чергового (ургентного) хірурга, яка триває вже понад два десятиліття.
Визнання команди
Попри особисту нагороду Тарас Селих вважає її передусім визнанням продуктивної та успішної роботи всього колективу: «Один в полі не воїн, а сила колективу в єдності. Прийняти пацієнта, діагностувати захворювання, госпіталізувати за профілем, виконати оперативне втручання й провести реабілітацію не під силу одній людині. За неоціненною складовою успіху в боротьбі за життя пацієнта стоять колеги лікарі, операційні медичні сестри, медичні сестри палатні, молодші медичні сестри. Тому отримана премія – заслуга всіх моїх колег у Центрі невідкладної хірургії та колопроктології комунального підприємства «Рівненська обласна клінічна лікарня імені Юрія Семенюка» Рівненської обласної ради».
Виклики та уроки професії
За 25 років практики були різні моменти. Особливо запам’ятався період, коли йому довелося лікувати свого вчителя – Євгена Борового: «Я відчував величезну відповідальність. Опинившись у непростій ситуації, маючи біля 25 призначень, рекомендованих багатьма консультантами, я зупинився на 7-ми найнеобхідніших. Це був урок, який залишився зі мною назавжди: робити мінімум призначень, вибирати правильну тактику оперативного втручання, аби досягати максимального результату».
Найважчими у роботі Тарас Селих вважає випадки, коли вміння досвідченого хірурга не можуть сприяти порятунку життя та медицина безсила: «Тоді важко на душі, бо розумієш, що не можеш допомогти людині подолати хворобу».
Сучасний погляд і мрії
Тарас Селих переконаний: майбутнє хірургії – за малоінвазивними методами, роботизованими технологіями та симуляційними тренінгами для команд.
«Хочу, щоб у нашому Центрі продовжувала розвиватися культура відкритого обговорення складних випадків. Це допомагає зберегти найцінніше – життя пацієнтів», – зазначає Тарас Селих.
Людяність і баланс
Тарас Федорович вважає, що треба обов’язково вміти швидко відновлюватися після важких чергувань, щоб повертатися на роботу з новими силами, тому завжди знаходить час для родини:
«Мені допомагає якісний сон, щавлевий борщ від дружини, міцна кава та головне – тісні обійми моїх маленьких донечок – Олександри та Марти. А ще риболовля і подорожі з сім’єю».
Молодим лікарям Тарас Селих радить: «Будьте відкритими до навчання, поважайте пацієнта й бережіть себе. Лише лікар, який уміє поповнювати власні ресурси, зможе довго й якісно допомагати іншим».
Колектив комунального підприємства «Рівненська обласна клінічна лікарня імені Юрія Семенюка» Рівненської обласної ради щиро вітає Селиха Тараса Федоровича, хірурга, який завжди, навіть у критичних ситуаціях, професійно орієнтується на результат, людину, яка повсякчас підтримує командний дух, учня, що продовжує справу відомого вчителя-хірурга, втілюючи його настанови в життя, та бажають йому подальших успіхів і нових звершень.