Родина – це скарбниця, де зберігаються найцінніші багатства: сила й захист, надія та віра, традиції та наснага для звершень, – що відкривають можливості та дарують впевненість у майбутньому.
Таким маленьким світом, у якому все зрозуміле та дороге, є дружня родина Барса: батько – Микола Лаврентійович, який усе своє життя присвятив наданню якісної та доступної медичної допомоги населенню Рівненської області. Мати – Валентина Іванівна, якій 47 років поспіль батьки довіряють найцінніше – здоров'я своєї малечі. Син – Максим Миколайович, який продовжуючи родинну справу та працюючи лікарем-анестезіологом, медичним директором з хірургії Рівненської обласної клінічної лікарні імені Юрія Семенюка, стоїть на варті найдорогоціннішого здобутку природи – здоров’я людей.
З нагоди Дня родини, Барси люб’язно поділилися досвідом, як попри заклопотаність та відданність справі вдається поєднувати гармонію родинних стосунків.
Людина може бути багатою через матеріальні статки, проте саме дружня родина є найбільшою цінністю, тим надійним крилом, де, як стверджує Максим Барса, «завжди знайдеш порозуміння».
А побудувати такого велетня може лише любляча сім’я. «Сім’я – це величезна праця для двох! І тільки удвох можна побудувати міцну і дружню сім’ю. Кохати, підтримувати та поважати один одного, дослухатися до порад один одного. І головне, коли виникають образи чи непорозуміння – обговорюйте це, висловлюйте все, що не влаштовує, і разом шукайте вирішення проблеми. У спілкуванні народжується довіра один до одного, а це чи не основний «стовп», на якому тримається сім’я», – ділиться своїми переконаннями Максим Барса.
Саме в такій сім’ї виховувався він – і таку ж модель сім’ї й створив сам. «У мене не було кумирів, але приклад із батьків я брав завжди, – говорить Максим Барса. – Батько завжди дбав про матеріальне становище та відпочинок сім’ї, а мама турбувалася про сімейний затишок та моє виховання».
У родині Барса завжди панували любов до людей, задоволення від спілкування з ними, радість від допомоги як малим, так і дорослим. Саме тому всі вони поєднали своє життя із медициною.
«Рівненська обласна клінічна лікарня імені Юрія Семенюка – це, для мене, якісний бренд, відомий не лише в Україні, але й за її межами. Працюючи тут вже 37 років, маю можливість передати свій досвід та навчитися чогось нового, бути корисним для колективу», – стверджує Микола Лаврентійович.
Свого життя без професії педіатра не уявляє Валентина Іванівна: «Черпаю натхнення, спілкуючись із дітьми та допомагаючи маленьким пацієнтам бути здоровими. Тому продовжую реалізовувати себе як фахівець у КНП «Центрі первинної медико-санітарної допомоги «Ювілейний»».
Тож приклад батьків, які все життя присвятили лікуванню та організації медичної допомоги, цікавість до біології та хімії вплинули на вибір Максима Барси: «Я сам так вирішив, родина не переконувала, а давала право вибору. Я обирав між декількома майбутніми фахами. Витоки цього рішення ідуть ще з дитинства. Хоча тато і мама були раді моєму вибору». Найбільше цінує у своїй роботі можливість допомагати іншим, результати своєї роботи, вчасність прийняття рішення. Працюючи в колективі зі своєю культурою, цінностями, історією та традиціями, Максим Барса продовжує реалізовувати медичну реформу в Україні для подальшої інтеграції в систему європейських цінностей.
Заслуговує уваги й те, що батько з сином на роботі спілкуються «відверто та з повагою». «Так, я інколи щось можу порадити, на мою думку, він цінує мій досвід», – ділиться Микола Барса. «Батько завжди підтримує, іноді не завжди згоден з моїми рішеннями, але завжди дає слушні поради, – з гордістю говорить Максим Барса. – Дякую татові за те, що навчив та «поставив на ноги». Його настанову «бути чесним перед собою» пронесу крізь роки».
Кожен день у колі родини – це свято, особливо у ці важкі часи. «Хороші родинні стосунки, це коли всі час від часу збираються на сімейних святах чи просто провести час разом, при цьому у кожного своя сім’я зберігає свою автономію», – ділиться таємницею щасливої родини Максим Барса. – Так, із кожним роком усе більше цінуєш час, проведений разом».
Уміння цінувати моменти, проведені разом, уникати життєвих непорозумінь, знаходити компроміси роблять родину Барса мудрими керманичами життя та взірцем для наслідування для найбільшої їх радості, за словами Миколи та Валентини Барса, їх «любої і найдорожчої онучки Софійки». «Донька Софійка – це безумовна любов, сенс життя, мій маленький «антидепресант», – усміхається Максим Барса. – Дякую дружині Дарії, що наповнила моє життя коханням, що є моїм кращим другом та порадником, людиною, без якої я не уявляю свого життя, дякую за нашу донечку».
Велике мистецтво вміти поєднувати роботу та сімейні обов’язки, ось що про це думає Максим Миколайович: «Я намагаюся поєднувати роботу та час, проведений у родинному колі, сподіваюся у мене виходить. Проте робота, навчання та наукова діяльність займає левову частку мого часу, тому, відверто кажучи, я не уявляю, як би зміг поєднувати роботу та сімейні обов’язки без допомоги своє дружини, яка більшість побутових питань та виховання доньки взяла на себе». Також нелегко було поєднувати професію лікаря та сімейні клопоти Миколі Лаврентійовичу та Валентині Іванівні, проте це не завадило їм у становленні себе як професіоналів. «Інколи було важко, але все з часом вирішувалося, ми завжди одне одного підтримували», – ділиться подружжя.
Хоч «універсального рецепту родинної ідилії та гармонії не існує», проте в родини Барса – це взаємоповага, взаєморозуміння та довіра один до одного.
Усі вони дякують Богу за подароване щасливе родинне життя. Та щиро вірять у благополуччя і ПЕРЕМОГУ України! Адже ми сильний та незламний народ зі своїми родинними цінностями та багатовіковими традиціями!
