Його наполегливості, азарту, драйву та любові до життя варто вчитися на кожному кроці. Сміливий, рішучий, впевнений, активний, дієвий та ефективний, а ще простий і уважний до деталей. Він вміло поєднує кілька професій і залюбки опанує нову, якщо цього потребуватиме час. Талановитий, відповідальний, чуйний лікар, строгий, справедливий і безкомпромісний менеджер, щира, надійна і вдячна людина. Особистість, котра своїм власним прикладом показує, як створювати нові можливості для росту та вдосконалення навіть у такий непростий історичний час, медичний директор із хірургії Рівненської обласної клінічної лікарні імені Юрія Семенюка Юрій Ординський сьогодні у нашій традиційній рубриці.
Вітання, Юрію Миколайовичу, Ви, безперечно, гордість своїх батьків і своєї родини. Розкажіть трішки про сім’ю, у якій народилися.
Мої батьки – мама і тато – це найкращий приклад у житті, який веде, супроводжує, надихає і мотивує мене. Це рідні люди, які сформували мене як особистість. Мама – вчителька зарубіжної літератури, нині працює заступницею директора Рівненської гуманітарної гімназії. Тато працює лікарем у медичному центрі «Endo Clinic», розпочинав свою практику у військовому госпіталі, далі працював у протитуберкульозному диспансері, довгий час був головним фтизіатром області, заступником головного лікаря.
Чим Ви цікавилися у дитинстві? Які гуртки відвідували?
Спостерігаючи мою активність, жвавість та інтерес до всього, що мене оточувало, батьки вирішили спрямувати таку енергію у відвідування усіх можливих гуртків. За це сьогодні я їм щиро вдячний. Окрім класичних для хлопця спортивних секцій, у дитинстві я займався бальними танцями, тому й зараз легко можу виконати вальс із донечкою, яка теж навчається бальній хореографії. Закінчив музичну школу по класу баяну. Мені пощастило з викладачем музики Ігорем Апанасовичем Виговським, який був і є для мене взірцем яскравого вчителя, мотиватора творчого розвитку людини. Елементарну композицію по нотах, напевно, зіграв би й сьогодні.
Яке хобі маєте зараз?
Захоплююся риболовлею, у тому числі спортивною. Для мене – це не тільки полювання за рибою, а й зустріч із друзями на лоні живої природи.
Ким Ви мріяли стати у дитинстві?
Військовим. Ще з 8 класу. Щоб мрія стала реальністю, серйозно займався спортом – легкою атлетикою, футболом та баскетболом, хотів вступати до військового училища. Батьки ж переконували, що ще не час залишати школу. Але, попри гарні стосунки з однокласниками й педагогами, після завершення 9 класу я таки не хотів продовжувати навчання у 10-му. Так волею долі вступив до Рівненського медичного училища, яке змінило моє життя, і вже по його завершенню я бачив себе лише лікарем.
Тобто Ваш особистий шлях у медицині почався у медичному училищі?
Так, але перший рік навчання я перебував у супротиві й зовсім не мав бажання вчитися: було багато дисциплін в основному шкільної програми, акцентуватися на них не хотілося, аж доки не почалося спеціалізоване навчання. Наша група була і є досить сильною, інтелектуально розвиненою, прагнучою постійного вдосконалення, – так ми тягнулися один до одного і продовжуємо спілкування та взаємодію досі. Було таке (сміється), що на перерві ми латину питали один в одного, і це було нормою. Саме в медичному училищі я отримав неоціненний досвід, можливість познайомитися з людьми-професіоналами та віднайти друзів, які супроводжують по життю. Це були найяскравіші моменти юності в колі потужної збірної однодумців на чолі з неперевершеною, яскравою та харизматичною кураторкою групи Іваницькою Пашою Феодосівною, яка зуміла сформувати наш світогляд та змотивувати у майбутньому стати спеціалістами у галузях медицини. Уже після здобуття спеціальної середньої освіти я планував продовжувати свій розвиток у медичній сфері.
По завершенню училища Ви вступили до медичного вузу?
І так, і ні одночасно. Закінчивши медичний коледж посередині класичного навчального року, я пішов на роботу у Рівненську обласну клінічну лікарню. Перший мій підрозділ, моя альма-матір – це відділення реанімації, а перший керівник – Мельничук Анатолій Володимирович та Іщук Олександр Петрович, які разом із колективом відділення показали, що таке робота, як потрібно працювати, задали темп розвитку та руху далі. Саме вони сформували бажання, спонукали іти навчатися у медичний університет. І ось найближчої вступної кампанії я подав документи у два вузи: у Вінниці та у Тернополі. Тернопіль був ближче до Рівного, тож ми поїхали саме туди, а ще там вже здобували вищу освіту друзі з медичного училища, і так ми продовжили вчитися і розвивати нашу дружбу.
Чим запам’яталося навчання у Тернополі?
Тернопільський національний медичний університет імені І. Я. Горбачевського – це потужний у всіх розуміннях навчальний заклад. Тут достатньо яскравий викладацький склад, досить чудова інфраструктурна база, дуже динамічний вуз у плані розвитку та постійного прогресу. Коли сильний ректор і команда, які ведуть за собою весь колектив, тоді студенту цікаво розвиватися й навчатися у цьому вузі. Маю дуже багато друзів із університету, ну і взагалі, гарні спогади про цікаве студентське життя.
Чи подобалося Вам місто Тернопіль?
Спочатку воно було сірим, таким пасмурним містом, асоціювалося із великою кількістю заправок та церков, але й воно теж змінювалося, доки я навчався, і ставало все більш цікавим, квітучим та яскравим, збагачувалося різними барвами. Сьогодні це дуже гарне і приємне місто для відпочинку усією сім’єю, особливо красива набережна, парки та гідропарк.
Коли вирішили стати хірургом?
Зі спеціалізацію визначився на шостому курсі університету. Взагалі мені імпонували два напрямки – хірургія та анестезіологія. Вагався довго. З анестезіологією вже був знайомий, хірургія ж була для мене чимось незвіданим та новим. Оскільки по життю люблю все нове, обрав хірургію. За весь цей час не пошкодував ні хвилини.
Напевно, Бог наділив мене даром зустрічати по життю вправних спеціалістів та вчителів, саме так доля привела мене в команду харизматичної, особливої для мене, людини – Семенюка Юрія Степановича, який зумів перевернути мій світ, сформувати вміння й виховати мене не тільки як хірурга, а й як управлінця. Це та людина, яка навчила життєвому досвіду, створила як фахівця, показала, яким має бути ставлення до пацієнтів, до колег і до роботи в цілому.
Чи пам’ятаєте той момент, коли зробили першу операцію?
Напевно, ні. Але у пам’яті залишаються фахові моменти з ускладненнями, які змушували задуматися та прийняти відповідне вольове хірургічне рішення.
Відколи ведете хірургічну практику?
Працюю хірургом із 2007 року. Очний цикл інтернатури відбувся в Тернопільському медичному університеті, заочна форма – у Рівненській обласній клінічній лікарні. У рамках інтернатури проходив навчання і стажування в Рівненській міській клінічній лікарні №1, де мені також поталанило із наставниками: потрапив під чітке керівництво Ігнацевича Ігора Феоктистовича та Жилінського Петра Павловича – дуже харизматичні люди, хірурги експертного рівня, які також вплинули на мій розвиток та формування мене як лікаря-хірурга.
У свій час завдяки Юрію Степановичу Семенюку опанував ультразвукову діагностику, і були такі періоди в роботі, що я проводив до 4000 УЗД та близько 150 операцій на рік. Зараз і крайні сім-вісім років щороку виконую двісті-двісті п‘ятдесят оперативних втручань різного виду складності.
Володію методиками відкритих та лапароскопічних оперативних втручань:
- абдомінальна хірургія: патологія жовчного міхура та жовчовивідних шляхів і печінки, утвори підшлункової залози та селезінки, зовнішні грижі живота та діафрагмальні грижі, злукова хвороба очеревини та її ускладнення, інше;
- гінекологія: утвори яєчників, оперативні втручання при неплідності, ампутація та екстирпація матки, пластика тазового дна при пролапсі (випадінні).
Виконую діагностичні пункції та дренування будь-якого рівня складності, патологічних утворень органів черевної порожнини та позаочеревинного простору під контролем УЗД.
Професія лікаря-хірурга потребує постійного вдосконалення. Що найбільш ефективно дозволяє підвищити рівень кваліфікації?
Для того, щоб бути успішним лікарем та освоїти сучасні методики, без навчання неможливо. Тому практично щохвилини вчуся. І важливим для мене є сам процес. Навчаюся тому, що мотивує, і, коли чесно, люблю навчатися. Можливості здобувати освіту, підвищувати рівень кваліфікації, переймати досвід сьогодні є безлімітними, тому головне мати бажання.
Як розвивався Ваш професійний шлях далі?
У 2017 році з метою пошуку нових сенсів, динамічних змін, які почали відбуватися у системі охорони здоров’я України, відчув бажання здобути немедичну освіту і вступив до Національної академії державного управління при Президентові України у Києві на спеціальність публічного управління та адміністрування. Це дало змогу усвідомити, що цікаве життя вирує поза тунелем лікарні, надихнуло пізнати багато раніше невідомого, підштовхнуло до знайомства з цікавими людьми, які є фахівцями в різних галузях – від успішних бізнесменів, мерів міст та керівників обласних рад і адміністрацій різних регіонів України до особистостей, котрі займають вищі керівні посади на рівні усієї країни. Тут отримав неоціненний досвід та нові корисні контакти для подальшого розвитку. Написання і захист магістерської роботи по державно-приватному партнерству у системі охорони здоров’я України дали необхідні знання для складання бізнес-плану та, власне, створенню сучасної приватної клініки на теренах Рівненщини. Даний проєкт вдалося реалізувати у вересні 2019 року. Це був важливий етап мого життя. Надзвичайно цікаво було спостерігати, як медична клініка розвивалася, як ставала успішною.
Не менш яскраво розпочався 2020 рік. Мені пощастило попрацювати в одній команді Міністерства охорони здоров’я України на чолі із Зоряною Скалецькою разом із Віктором Ляшком, Дмитром Луфером, Іриною Шевченко, Андрієм Семиволосом, Дмитром Ковалем, Олексієм Яременко та Інною Солодкою. Цей період тривав всього кілька місяців з початку 2020 року, але дав змогу отримати повне розуміння формування національної політики охорони здоров’я України у час прийняття нових викликів, пов’язаних із початком пандемії COVID-19 в Україні. Відтак брав участь у щоденних робочих нарадах Міністерства і мав доступ до важливих державотворчих рішень у галузі медицини.
Як Юрій Ординський потрапив до Одеси і чому повернувся у Рівне?
Співпрацюючи з командою Міністерства охорони здоров’я України і організовуючи роботу нової клініки у Рівному, в тому числі, приймаючи на консультації та оперуючи пацієнтів, у квітні цього ж 2020 року я отримав запрошення долучитися до найкращої команди лікарів компанії «Інто-Сана» в Одесі, успішно пройшов співбесіду, але приступив до виконання обов’язків лише в червні, тільки після того, як передав управління клінікою в Рівному у відповідальні руки.
Компанія «Інто-Сана» для мене – це команда особистостей, де кожен – ураган ідей, можливостей, бажань. Не можу не відзначити якісну роботу високопрофесійних управлінців компанії: Галини Усенко, Мар’яни Якуб, Андрія Луфера, Валерія Артеменко, Сергія Зброжика. Саме у цих людей я щодень переймав неоціненний досвід топ-менеджера. Тут я наповну відчув упевненість у собі, чітко окреслив для себе вектор професійного руху далі. В «Інто-Сану» я був запрошений на посаду головного хірурга компанії, згодом став медичним директором хірургічного напрямку та керівником підрозділу. Робота в Одесі, жага до нових знань спровокувала мене на здобуття бізнес-освіти за програмою MBA.
У червні 2020 року Віктор Олександрович Ткач став директором Рівненської обласної клінічної лікарні, і вже у грудні цього ж року запросив мене у свою команду управлінців. Віктор Олександрович – людина, яка є наступною після Семенюка Юрія Степановича у переліку тих, хто найбільше вплинув на моє становлення, людина, яка щоденними простими і складними водночас рутинними кроками формувала мою свідомість як хірурга, це взірець лікаря, керівника, людяності та порядності, тож я прийняв запрошення й повернувся у рідне місто.
Рішення про переїзд в Одесу, як і рішення про повернення у Рівне були непростими для мене. Перший раз вирішальною стала новизна, другий – бажання більше часу проводити поруч дорогих і рідних людей, спільне бачення розвитку Рівненської обласної клінічної лікарні із керівництвом закладу.
Паралельно у ці роки я працював над написанням кандидатської дисертації, яку вдало захистив у 2021 році.
Де черпаєте ідеї як менеджер?
Поєднання досвіду, знань, практики дозволяють брати найкраще з усього, із чим і де вдалося повзаємодіяти, та інтерпретувати усе згідно власних бачень, досвіду та відчуттів.
Яке Ваше рішення як хірурга та менеджера є найбільш ефективним?
Найбільш результативним рішенням у фаховій майстерності лікаря є кожна операція, під час якої вирішується доля пацієнта, котрий довірив життя мені як хірургу.
Із точки зору менеджера – то є ціль, яку ми прагнемо реалізувати. Наша управлінська мета – створення команди в найкращій клініці Західної України. У цій площині працюємо над тим, щоб довести, що в сучасній медичній системі має право ефективно функціонувати та бути фінансово успішною державна клініка із якісним сервісом і професійними кадрами.
Що дарує Вам натхнення?
Сім’я.
Розкажіть про свою сім‘ю?
Сім’я – це там, де я щасливий. Сім’я – це все. Усе, що відбувається навколо, – це заслуга моїх рідних. Це люди, які мене надихають.
Чи маєте традицію, яку почерпнули у батьків і передаєте своїй сім’ї далі?
Традиційно, як і для більшості родин, це, звичайно, святкування Різдва, Великодня. Ми завжди збираємося в родинному колі.
Чи любите читати? Що саме?
Полюбляю читати аналітику, статті, блоги людей, які мають неординарний світогляд.
Яку музику слухаєте?
Полюбляю релаксувати під джаз, класичну музику, із українських виконавців надаю перевагу гурту «Океан Ельзи».
Про що Ви мрієте?
Про перемогу!
Україна – це..
Моя країна. Батьківщина, яка дає можливість самореалізуватися та брати активну участь у становленні її як незалежної, суверенної, нескореної держави.
Кілька слів про обласну лікарню?
Це моя дорога в доросле життя, мій другий дім.
Лікарська справа чи адміністративна робота?
Тільки активна комбінація, у якій тісно переплетені практика хірурга-професіонала та бажання, вміння й можливість віднайти шляхи менеджера-управлінця, зробить лікарню успішною.
Скільки годин у добі? Розкажіть про типовий робочий день Юрія Ординського?
24 години. У мене немає типових днів… У час активного впровадження медичної реформи, війни в Україні, пандемії COVID-19… щодень як непрочитана книга. Прокидаюся о 6:00. О 7:30 я вже на роботі, приймаю зміну у відділенні, потім – по лікарні, опісля нарада при директору. Із 09:00 до 10:00 обхід по відділенню, формування плану на день для структурного підрозділу, а лише потім запланована операція. Зазвичай, одна в день, бо більше – це досить складно. А потім консиліуми, колегії, підписання медичної документації, наради по формуванню плану розвитку закладу.
Із січня 2021 року я є також радником із медицини голови Рівненської обласної державної адміністрації Віталія Коваля, відповідно за потребою координую та вирішую усі необхідні поточні питання.
Сьогодні ми маємо абсолютну підтримку з боку органів влади, губернатора та його команди, голови обласної ради та депутатів обласної ради, які спільними зусиллями допомагають гармонійному розвитку як нашої лікарні зокрема, так і медичної галузі регіону в цілому. Із перших днів війни при Рівненській обласній клінічній лікарні імені Юрія Семенюка зусиллями працівників закладу створено та відкрито гуманітарно-медичний хаб, налагоджена тісна співпраця із громадським організаціями та партнерами в Україні і за кордоном. Через такі спільні злагоджені дії 24/7 нам вдалося передати на передові позиції більше 400 тон лікарських засобів та виробів медичного призначення, понад 30 тисяч укомплектованих індивідуальних аптечок. Зараз той період життя, коли відчуваєш глибину вислову Вінстона Черчилля: «У темні часи народжуються світлі люди». То ж і ми спільними зусиллями кожного дня на своєму місці працюємо для Перемоги.
Робочий день маю ненормований – може закінчуватися о 19:00-21:00. Інколи вдається пообідати, в основному тільки вечеряю. Стараюся увечері приділити час донечці та дружині – маємо кілька сімейних традицій, на кшталт прогулянки або гри в монополію. Закінчується активність дня о 00:00.
Що найбільше подобається у своїй роботі?
Моя робота – це чоловіча сродна праця, де я отримую задоволення.
Подія/місце/ситуація, яка Вас вразила?
Війна в Україні мене вразила!
Людина, яка стала прикладом для наслідування?
Це команда людей, учителів, компетентних професіоналів, які зуміли передати свій досвід, прищепили повагу та любов до обраної професії. Це й Іваницька Паша Феодосівна, і Фіра Людмила Степанівна, і Наталія Євгеніївна Лісничук, і Юрій Степанович Семенюк, і Анатолій Володимирович Мельничук, і Віктор Олександрович Ткач. А ще друзі, які надихають, підштовхують. За це я їм безмежно вдячний.
Кому ще хочете сказати дякую?
Дякую… Дякую батькам, дякую дружині та донечці. Саме вони дарують мені щастя.
БЛІЦ
1. Якби не медицина, то.. НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ У СФЕРІ БІОХІМІЇ.
2. В професії лікаря найголовніше.. КОМПЕТЕНЦІЇ ТА ПОРЯДНІСТЬ.
3. Моя місія.. ЗМІНЮВАТИ СВІТ НАВКОЛО СЕБЕ НА КРАЩЕ.
4. У людях найбільше ціную.. ПОРЯДНІСТЬ.
5. Зранку я, перш за все.. РОЗПЛЮЩУЮ ОЧІ.
6. Кожного дня я.. ЗМІНЮЮ СВІТ.
7. Колись я куплю собі.. ВЕЛОСИПЕД.
8. Ідеальний відпочинок - це.. У КОЛІ СІМ’Ї. У ГОРАХ.
9. Улюблена цитата.. OMNIA MEA MECUM PORTO – ВСЕ СВОЄ НОШУ З СОБОЮ.
10. Рецепт щастя.. НЕМАЄ РЕЦЕПТУ. ЩАСТЯ У ТВОЇЙ ГОЛОВІ, ТОМУ ПРОСТО БУДЬ ЩАСЛИВИМ!