«Лежу на ліжку та чекаю на операцію. Відчуття дивні: я не можу зрозуміти, що не так. Через кілька годин розумію – у лікарні тихо. Тихо. Ніхто не кричить: «Валя, із першої палати подавай Петренко в операційну!» Не брязкають каталки, які їдуть в операційну і з неї. Каталки їдуть тихо! Я була вражена цією тишею і почала спостерігати, що ж іще змінилося в лікарні. А пазликів тут дуже багато», – такий відгук ми отримали від нашої пацієнтки, рівненської волонтерки, голови благодійного фонду «Скарбниця Надії» Мар’яни Реви.
Спершу жінка зі скаргами на біль у животі привезла до лікарні маму, а наступного дня й сама опинилася на лікарняному ліжку. Так склалося у житті, що ще з дитинства Мар’яна неодноразово перебувала на стаціонарному лікуванні у медичних закладах, тож має, із чим порівняти. Очікуючи на свою операцію в Обласному центрі планової хірургії і трансплантології була приємно вражена змінами, які відбулися за останній час у медицині й зокрема Рівненській обласній клінічній лікарні імені Юрія Семенюка.
Перш за все відзначила передопераційну підготовку, адже раніше звичайне встановлення катетера перетворювалося для жінки на справжню лекцію про «неправильні» вени та надто примхливий характер. За фізіологічними особливостями організму в Мар’яни важко знайти вени, і кожного разу під час відвідування різних лікарень чула одну й ту ж фразу від медичного персоналу: «Що ж я маю робити з такими венами. Галю, подивись, які вени, ну як тут поставити катетер? Оце зараз ми тут намучимось із нею!» Цього ж разу все було зовсім по-іншому ділиться пацієнтка: «Тихо, спокійно: «у вас погані вени, можливо, із першого разу не вдасться поставити катетер». Інша медсестра: «Ой, напевно, я вас трохи помучу, бо вени погані». Тобто не вона намучиться зі мною, а мене помучить!».
Так само виявилося не проблемою для медсестер зняти його (катетер) через певний проміжок часу. У жінки низький больовий поріг, і вона вкрай чутлива до різних маніпуляцій навіть таких, як приклеєний лейкопластир, встановлений катетер, адже синці можуть з’явитися навіть після звичайного вимірювання тиску. Зазвичай через півтори доби Мар’яна просила змінювати, адже відчувала дискомфорт і біль: «Завжди мені розповідали, що в людей катетери стоять тиждень, не видумуйте. Тут мені просто знімали старий катетер і ставили новий. Без розмов на кшталт: «Він ще міг постояти, а ви сказали зняти, то як я тепер маю тут вену шукати?»».
Через низький больовий поріг жінка потребувала більше знеболювального, ніж інші. Як вона сама про себе говорить: «Мені болить тоді, коли всі інші вже мало не бігають». Раніше, здавалося б, така звична річ після операції як знеболення також було проблемою. На прохання зробити укол чула порівняння з іншими пацієнтками, яким уже в перший день після оперативного втручання нічого не болить, а вона ще на третій день просить знеболювальне. Доводилося навіть посперечатися з медсестрами та мало не вимагати те, що вони і так мали б робити. Цього ж разу на своє прохання чула зовсім іншу відповідь: «Вам не повинно нічого боліти. Ми можемо вколоти вам три уколи на добу. Якщо буде боліти більше, ми узгодимо з лікарем і вколемо більше».
Особливо приємною несподіванкою стало і ставлення молодшого медичного персоналу. Замість усім звичного підйому з увімкненням світла о 06:30 ранку під бурмотіння санітарки зі шваброю та відром про наставлені речі, через які не можна прибрати, ввічливе: «Вам треба ці речі біля ліжка? Можна я цей пакет у шафу покладу? А ці банани сховаю в тумбочку, а потім, як ви захочете їсти, я вам подам». «А так теж можна було?» – пригадуючи, дивується пацієнтка.
І знову тиша. Вона, на думку пацієнтки, не тільки через те, що каталки стали беззвучними, а й те, що немає списків ліків, по які рідні пацієнтів або ж вони самі по кілька разів ходили до аптеки, а медперсонал постійно перепитував, чи вже придбали. «Зараз медсестра тихо принесла пляшки, тихо підключила. Усе. Чи є списки? Я не бачила. Дехто взагалі нічого не купує. Комусь щось одне пишуть, в основному це якийсь супутній препарат, який стосується іншої хвороби пацієнта».
Ну і, звичайно, лікарі – як хірурги, так й анестезіологи, пояснювали абсолютно кожен крок, який вони виконували задля покращення стану здоров’я. «Мені робили багато наркозів. Але це вперше анестезіолог розповіла мені всі маленькі кроки. І мені стало спокійно, я побачила, що ця дівчина хоч і досить молода, але їй можна довіритись». Так само й лікарі, які проводили операції, – Олександр Потійко та Дмитро Савчук, «ставилися до нас прекрасно». Чітко та спокійно чула: «Зараз ви йдете туди, робите те, приходите сюди, робимо те. Зрозуміло? Добре». «І в суботу, і в неділю мене оглядав мій лікар», – згадує пацієнтка.
Так, зауважує Мар’яна, спілкувалися й інші лікарі з усіма пацієнтами, завдяки чому рівень страху та напруги одразу падав, а довіра зростала. Зараз жінка вже вдома та, підсумовуючи свій час перебування у лікарні, говорить: «Уперше в житті я не була примхливою пацієнткою, яка заважає великим людям працювати. Я була Людина, яка вибрала цю лікарню і довірила своє життя саме цим лікарям, медсестрам та санітаркам. Дякую всьому центру планової хірургії та трансплантації (4 поверх РОКЛ). Дякую хірургам Олександру Васильовичу Потійко, Дмитру Віталійовичу Савчуку, анестезіологам Костянтину Павловичу Семенчуку та Оксані Анатоліївній Дудар, кожній медсестрі та санітарці, головному лікарю Віктору Олександровичу Ткачу та всій Рівненській обласній клінічній лікарні імені Юрія Семенюка. Мені у вас було дуже спокійно».
«Аналізую та порівнюю, як було ще кілька років тому, до медичної реформи та усіх змін, які вона принесла у медзаклади, і «напрошується» такий висновок: «Ми можемо тисячу разів наклеїти наклейки, що ця лікарня дружня до пацієнтів. Але лише принцип жорсткої конкуренції, коли пацієнт сам обирає лікарню і саме за цього пацієнта лікарня отримує кошти від НСЗУ – дієвий».
Колектив РОКЛ імені Юрія Семенюка дякує за відгук щодо роботи наших фахівців та всього персоналу й відзначення змін, які впроваджуємо у лікарні. Продовжуємо працювати, вдосконалюватися та змінюватися, аби нашим пацієнтам було комфортно та приємно перебувати на лікуванні в нашому медзакладі
